grandcoach.com

У гамірливому натовпі центральних вулиць Львова ви можете не одразу впізнати у симпатичній тендітній дівчині, що проходить поруч, чемпіонку світу з шахів. Наталя Букса сама зізнається – на вулицях рідного міста до неї підходять рідко.

 

У свої 20 років талановита львів’янка встигла завоювати титул шахової принцеси (чемпіонки світу до 20 років), стати віце-чемпіонкою України, вступити на юридичний факультет, а також спробувати сил на дорослому чемпіонаті світу серед жінок, який недавно завершився у Тегерані.

 

Життя Наталі дуже організоване. Вона завжди знає, чим і скільки буде займатись, тому успішно поєднує навчання на юридичному факультеті ЛНУ ім. Івана Франка з виступами на шахових турнірах.

 

Дівчина не може встояти перед смачним десертом, обожнює зарубіжну літературу XIX ст., любить ходити на шопінг, а у вільний час може переглянути кілька випусків «Ліги сміху».

 

У той же час, в Наталі відчувається неймовірна сила і цілеспрямованість. Вона настільки зріло і впевнено говорить про себе, шахи і майбутню кар’єру, що немає сумнівів – їй все під силу. Себе шахістка описує скромно – цілеспрямована, відчайдушна, добра.

 

 

 

 

Ми зустрічаємось з Наталею в одній із львівських кав’ярень. На дівчині – стримана сукня сірих тонів, яку доповнює кулон зі скорпіоном. Наталя пояснює: вірить в гороскопи і може перед турнірами навіть прочитати передбачення.

 

«Але я цим не одержима, про астрологію знаю мало. От Скорпіони – це доволі закриті люди, але не у спілкуванні, а в особистих переживаннях. Завжди намагаються вирішити все самостійно. Це не ті люди, які вішатимуть свої проблеми на інших», - говорить Наталя.

Самостійність та витривалість притаманна дівчині з дитинства. І багато в цьому посприяли шахи.

«Оскільки шахами традиційно цікавляться більше хлопці, то у дитинстві провела багато партій з ними. Вже відтоді мені хотілось завжди бути першою, постійно перемагати, знаходити нові, цікаві шляхи, як переграти суперника.

 

У школі такого не було. Можна було бути дуже успішною в навчанні, але хтось поруч міг бути таким же успішним. Конкуренція була, але доволі умовна. І якщо, припустимо, головна ціль успішності в школі – це вступити в університет на бюджет, то це можуть зробити багато учнів. Не було прямої конкуренції. У шахах не так. У шахах перемагає одна людина. І кожна перемога виводить на новий рівень. Це дуже мотивувало, з’являвся азарт.

 

Усвідомлення того, що шахи в моєму житті всерйоз і надовго, прийшло доволі пізно – аж у 18 років. В дитинстві шахи сприймались як гра, в якій цікаво перемагати, і я не мріяла стати видатною шахісткою.

У віці 10 років я стала чемпіонкою України. З цієї нагоди в мене брали інтерв’ю і звично спитали, а ким я хочу стати, коли виросту. Я з впевненістю відповіла, що архітектором. Це спричинило неабиякий подив. Архітектором? Справді? Усі талановиті маленькі шахісти мріяли стати чемпіонами світу, але не я. Коли ж підросла, то цілі змінились. А мою дитячу мрію втілила старша сестра, яка опанувала фах архітектора.

Тут варто пояснити, що я не походжу із шахової родини, як більшість іменитих шахістів. Моя мама займається юриспруденцією та нерухомістю, а тато – архітектор. Вони не тренували мене з дитинства. Адже у сім’ях, де батьки є шахістами або тренерами, чемпіонів виховують змалечку. Ці діти часто жертвують і шкільною програмою, і спілкуванням з однолітками. В мене було не так.

Я займалась шахами доволі стрибкоподібно. Певний час інтенсивно тренувалась, потім залишила, потім знову повернулась до гри. А якось після вступу в університет я потрапила на чемпіонат України з шахів у Львові. Пам’ятаю, як зайшла в зал, відчула атмосферу і зрозуміла – я хочу і можу тут грати. Так почалось моє повернення в шахи.

Сама перевірила рейтинг, порахувала, скільки мені треба пунктів, аби взяти участь в змаганнях, і почала займатись. Мої батьки взагалі не розуміли, що відбувається, адже увесь одинадцятий клас я витратила на навчання і підготовку до вступу в університет, повністю закинувши шахи. А тут вирішила повернутись, при чому дуже серйозно. Тоді зі мною займався мій тренер Володимир Грабінський, який якраз повернувся з Арабських Еміратів. Півроку спільної плідної роботи – і я стала чемпіонкою світу серед юніорок».

Наталя Букса тріумфувала на чемпіонаті світу серед дівчат до 20 років у вересні 2015 року. Турнір відбувався у російському Ханти-Мансійську. На церемонію нагородження шахістка вийшла у вишиванці.

«Мій успіх пояснити складно. Адже моїми конкурентками були дівчата, які займалися шахами з дитинства і ні на що ніколи не відволікалися, маючи хороших спонсорів і державну підтримку. Я відчувала, що багато пропустила. Та й на самому турнірі я не була фавориткою із найвищим рейтингом. Досі не розумію, як так сталось, але дуже щаслива, що сталось».

А вже у лютому 2017 року Наталя Букса опинилася серед 64-ох найсильніших шахісток світу, які мали право змагатись на світовій першості в Тегерані.

 

 

«На чемпіонаті світу в Ірані мені дуже допомагала Аня Музичук, - пригадує Наталя Букса. - У неї вже є досвід виступів на турнірах такого рівня, тому Аня давала мені поради, як потрібно вести себе у певних матчах, як справитись із психологічним напруженням.

Під час першої партії я дуже хвилювалась. Усвідомлення того, що я змагаюсь з найсильнішими шахістками світу із п’яти континентів, було колосальним. Щоб потрапити сюди, дівчата пройшли жорсткий відбір, і слабких суперниць на чемпіонаті світу просто не було. Однак я готувалась і знала, що можу пройти не одне коло. Хоча й розуміла: кожен програш на турнірі за нокаут-системою – це путівка додому.

У першому раунді я із 52-им рейтингом грала із шахісткою із 13-им рейтингом, екс-чемпіонкою Європи. Це було серйозне випробування, однак я справилась з ним. Покинула турнір у другому колі на тайбрейку, де результат часто вирішує удача. 10 секунд на хід створює велике напруження і людина помиляється».

Перед початком чемпіонату світу серед жінок в Ірані деякі шахістки відмовились їхати в Тегеран через обмеження прав жінок у цій країні. Серед тих, хто бойкотував турнір, була українка Марія Музичук, якій, зокрема, не хотілось одягати хіджаб під час свого перебування в Ірані.

 

 

 

«Хіджаб виявився не таким страшним, – ділиться Наталя, – це просто хустинка і туніка. Це, напевне, найбільш строге правило, якого ми мали дотримуватись в Тегерані. Решту, якщо чогось не розуміли, перепитували в організаторів. Також нам не дуже підходила їжа – зазвичай, подавали рис і м’ясо. Перші кілька днів нам подобався рис, але на четвертий день хотілося вже чогось іншого.

Шкодую, що не мала часу побачити Тегеран. Коли учасницям організовували екскурсію містом, у мене був тайбрейк. Єдину нагоду прогулятись містом мала під час походу в магазин. І все. У багатьох шахістів є така проблема – вони відвідують багато країн, але бачать лише готелі та аеропорти.

Однак у мене була маленька компенсація. Наш готель стояв на пагорбі, а з мого номеру на 19-му поверсі відкривалась дивовижна панорама на все місто. Це, напевне, був найкращий номер, в якому я жила».

 

Наталя Букса займається шахами кілька годин щодня, а також має заняття з тренером.

«Після завершення чемпіонату світу в Тегерані я повернулась до навчання. Через постійні виступи на турнірах мусила взяти в університеті академвідпустку. Хочу подякувати своєму факультету і викладачам, які завжди йдуть мені на зустріч, хоча особливого ставлення щодо себе не відчуваю.

Не можу собі дозволити кожного дня ходити гуляти з друзями. В мене суворий режим (сміється). І не тільки через шахи. На юридичному доволі важко вчитись. Під час модулів і сесії я вчилась по 12 годин в день.

Визначитись з вибором факультету мені допомогли батьки. Перед вступом в університет вони організували мені зустрічі із п’ятьма професіоналами у своїй справі: з економістом, юристом, архітектором, програмістом та спортсменом. Після спілкування з ними я зрозуміла, що найбільше мені подобається юридичний фах. Також завдяки батькам я змогла певний час попрацювати помічником адвоката. Фактично, це була робота секретаря, але мене вводили в курс справ, пояснювали деталі. Це було дуже цікаво.

У школі я любила літературу, особливо зарубіжну XIX ст. Зачитувалась творами Бальзака, Стендаля, Драйзера. Зараз теж читаю, але вже менше. До речі, останнє, що прочитала, того ж Бальзака – «Шагреневу шкіру».

Мене дуже приваблює адвокатура. Чому? У прокурорів і суддів немає такого вибору справ, які вони могли б вести. Адвокат же ж має більший вибір. У майбутньому я б хотіла працювати зі справами у Господарському суді.

В професії адвоката мені подобається те саме, що в шахах – треба думати на кілька кроків уперед. У шаховій позиції, як і в життєвій ситуації, потрібно зробити все, щоб покращити своє становище. А перед тобою сидить опонент, і ти не маєш розраховувати не те, що він нічого не буде робити. Ні, він буде, він чинитиме опір, як в житті нам чинять опір складні обставини. Передбачити крок суперника і знайти вигоду для себе – в шахах, в адвокатурі, в житті усе те саме».

 

За насиченим графіком дівчині не завжди вистачає часу на друзів та особисте життя.

«Мій успіх у шахах, а також навчання на юридичному факультеті хлопців не відлякує (усміхається). Однак впливає на моє особисте життя. До прикладу, якщо готуюсь до важливого турніру, то відмовлюсь від побачення. Деколи важко пояснити людині, що в тебе є важливе заняття і ти не можеш його відкласти, бо це дуже потрібно. Тоді можна почути фразу на кшталт: «Якщо ти захочеш, то підеш, перенесеш усе…». Але ні. Зараз у мене в пріоритеті шахи і найближчі років два хочу присвятити їм.

В клубі на дискотеці мене не побачите. По-перше, я взагалі не вживаю алкоголь. По-друге, мені треба добре спати. Заснути о першій чи другій ночі для мене не варіант – на ранок почуваюсь розбитою. Я встаю о сьомій, засинаю в десятій. Мушу багато спати, інакше мені не вистачає сил на навчання і шахи, втрачається увага.

У шахісток переважно вдалі шлюби з шахістами. Це й не дивно, адже шахісти проводять дуже багато часу разом. Людина, яка живе шахами, завжди краще тебе зрозуміє, аніж та, що далека від них. Точно не змогла бути з людиною, яка вважала б шахи чимось неважливим.

На днях познайомилась з хлопцем. Він поцікавився, чим я займаюсь, де вчусь. Я відповіла, що я шахістка. Хлопець розсміявся. Це була дивна ситуація. Він розсміявся, бо думав, що я так жартую і не можу бути шахісткою. Чому він так подумав? Можливо, через зовнішність. Не знаю.

 

На вулицях мене впізнають рідко. Деколи підходять, перепитують: а це ми вас вчора по телевізору бачили? Найкрутіший момент трапився, коли я поверталась після чемпіонату світу серед юніорів додому. На російсько-українському кордоні мене впізнали наші прикордонники. Ми стояли у величезній черзі на пішому переході між Бєлгородом та Харковом. Прикордонники впізнали мене і провели без черги. Це було дуже приємно».

З улюблених країн у Наталі – Франція. З країн, які сподобались найменше – Індія. Дівчина каже, що треба мати дуже стійку психіку, аби спокійно дивитись, як бідно там живуть люди, як скалічені діти лежать на узбіччі, а всім байдуже.

Наталя дуже любить Львів. Цінує його за красу, затишок, колорит. А в майбутньому шахістка хотіла б створити благодійний фонд для реставрації історичного обличчя міста.

«Мій кумир – це моя мама. За свої 20 років я не пам’ятаю моменту, щоб мама сиділа, склавши руки, і не знала, чим зайнятись. Це дуже сильна, енергійна жінка, яка постійно хоче розвиватись – і в кар’єрі, і в особистому житті. Вона чудова мама і хороший приклад.

З шахістів мені імпонує гра Гаррі Каспарова. У нього дуже активний тактичний стиль, таку гру я б хотіла перейняти, навчитись володіти фігурами, як умів він. У жіночих шахах подобається моя суперниця на турнірі в Ірані, грузинка Софіко Гурамішвілі. Саме від неї я вилетіла у другому раунді, але дуже захоплююсь нею. Вона одружена із топ-шахістом світу Анішем Гірі. Софіко дуже красива жінка і дуже приємна у спілкуванні. Вона виступає на турнірах, а також працює коментатором. Встигає виховувати доньку, і взагалі як особистість просто заворожує. Безперечно, вона над цим багато працює.

 

Так, тепер я мрію стати чемпіонкою світу (усміхається). Щонайменше, ввійти у топ-10 найсильніших шахісток світу. Коли ти виходиш на топ-рівень, то вже не просто граєш в шахи. Ти граєш з людьми, для яких шахи – це центр всього їхнього життя. Ця боротьба складна, але надзвичайно цікава».

Інтерв’ю з львівською шаховою принцесою Наталією Буксою записала Галина Чоп

фото: Павло Паламарчук/ZAXID.NET.