Тарас Швец
Тарас Швец
Япония
04.09.2010 14:59

 

Заочне знайомство.

Коли взнав, що поїду у відрядження в Японію вирішив "погуглити", що ж це за країна така і як себе правильно там вести, щоб не скласти про себе враження неосвіченого туриста. Японія розташована на чотирьох великих і понад 3 тисячі малих островів. Населення приблизно 127 млн. чоловік (це при тому що площа в 2 рази менша ніж в України), 99% якого складають японці. Японці досі знаходяться в стані війни з Росією. Але це все загально відоме, а мене більше цікавила культура, традиції і ось що я накопав:

чайові в Японії давати не прийнято (така традиція мені сподобалася),

замість рукостискання під час вітань японці вклоняються,

пряма відмова в Японії не прийнятна навіть якщо просьбу неможливо виконати,

перед їжею прийнято витирати руки спеціальною гарячою серветкою "осіборі" (їжа це особлива тема в японців - про це більш детально буде розказано далі),

не можна наступати взутою ногою на солом'яні мати "татамі", бо це вважається блюзнірством (тут аж страшно стало, а раптом не розпізнаю де той мат і випадково стану Smile ),

слід перевзуватися в спеціальні тапочки до і після відвідин туалету і якщо цього не робиш, то японці хоча і не зроблять тобі зауваження, але за спиною в тебе від душі посміються,

місця в транспорті не варто уступати, навіть старшим людям, а якщо ти все таки уступив то готуйся до того що до кінця дороги тобі будуть постійно дякувати,

і ще одна цікава традиція - жінкам не варто приходити на роботу в штанах Smile,

Як виявилося пізніше, більшість з цих традицій не дотримуються навіть самі японці, але звідки ж мені було про це знати до початку - я старанно вивчив більшість традицій і приготувався до складної поїздки.

 

Довга дорога до країни "сонця що сходить".

 

Японію не даремно називають країною сонця що сходить - я був дуже здивований коли виявилось, що світає там ще перед четвертою годиною - справжнє щастя для рибаків.

Добиратись до Японії виявилось не надто легко. Так як прямих рейсів з України туди немає то прийшлось летіти через Мюнхен. Політ зі Львова до Мюнхена був першим польотом в моєму житті, тому було деяке хвилювання - яке перетворилося на захоплення під час польоту. Мене сильно дивувало чому колега, з яким ми разом летіли не захоплюється чудовими краєвидами, які відкриваються з літака. Це я зрозумів пізніше - коли ми поверталися з Японії, то під час вже п'ятого на той час мого польоту я також байдуже спостерігав за тим що відбувається навколо.

Літак яким ми летіли в Мюнхен виявився літачком в порівнянні з тим "монстром" який доправляв нас в Японію. Дорога тривала близько дванадцяти годин, тому коли ми почали знижуватися то я з полегкістю видихнув.

Перше що я побачив крізь хмари при зниженні - були рисові поля, які виглядають як великі зелені калюжі і є досить незвичним видовищем. Далі токійська затока з висоти птаха і сам аеропорт Нуріто - один з двох токійських аеропортів. Контроль, пошук багажу, митниця і ось ми вже повноцінні туристи.

 

Перші враження.

 

Жити ми мали в містечку, що називається Фукайя, яке розташоване близько 100 км від Токіо і проживає в ньому біля 100 тис населення. Добирались ми туди на чомусь типу наземного метро - це велика система поїздів, яка, як я зрозумів, охоплює цілу країну. Тут же ж ми стикнулись з суттєвим недоліком Японії - цінами, які на порядок вищі ніж в Україні. Дорога обійшлася нам в понад 2000 єн, або понад 20 доларів (єни виявилось дуже зручно переводити в гривні і в долари: 10 єн приблизно одна гривня, або 100 єн один долар). Але до цін поступово звикли і через декілька днів вони вже не здавались високими.

Наступне, що вразило - це привітність японців. Декілька раз коли ми стояли на станції і намагались розібратись куди нам йти і на який поїзд сідати до нас підходили японці і самі пропонували допомогу. Не кожен з них знав англійську, але це на заважало їм підходити до іноземців і пробувати їм допомогти.

Спочатку я намагався в поїзді уважно спостерігати через вікно, але з часом мені це надоїло, бо, як виявилось, за вікном нічого цікавого не було. Я очікував на будиночки в японському стилі, але, якби не все ж ті рисові поля, які ми минали час від часу, то можна було б подумати, що ми в Україні. Звичні одно-двох поверхові будинки, нічим не примітні, всі приблизно в одному стилі і в одній кольоровій гаммі. Це трохи розчарувало мене, але не надовго, бо після всіх перельотів і зміни часових поясів мене зморило на сон і я мирно задрімав.

Після поселення в готелі я продовжив то, що не завершив в поїзді - впав і заснув. Розбудив мене дзвінок телефону - як виявилось ми домовилися зустрітися і познайомитись з китайцем - менеджером проекту і японцем - представником японського відділення нашої компанії, який в основному виконував функції перекладача. Посиділи в японському ресторані(про японські ресторани і їжу розкажу трохи далі, бо це особлива тема), випили саке за знайомство. Тут я вивчив перше японське слово - "кампай", що значить "будьмо" Smile.

 

Робочі будні.

 

На наступний день, на жаль, прийшлось згадати для чого ми приїхали і збиратися на роботу. Під час сніданку в готелі виявилась цікава деталь - вартість номера в готелі зі сніданком і без сніданку мають однакову вартість. На щастя, ми взяли зі сніданком Tongue out. Далі таксі і робота. Прямий репортаж з вікна таксі можна переглянути нижче.

відео

Робота для японців це щось святе. Кожен японець готовий працювати в декілька змін. В них не прийнято іти з роботи швидше, ніж це робить начальник, а начальник для тому і є начальником, що любить подовше затриматися на роботі. Працювати на заводі дозволялось в дві зміни, але в один день - в середу тільки в одну по тій причині, що в усі інші дні майже ніхто не йшов після першої зміни.

Японське трудолюбство вдарило і по нас. Прийшлось полюбити роботу, бо проводили ми на ній по 13 годин - приходили близько 9.00 і йшли в 22.00. Коли ми приходили, то більшість вже були на роботі, а як ішли то ще багато залишалось. Під час робочого часу ніхто не виходив за територію заводу - в принципі потреби і не було. Обідали і вечеряли ми в столовій на території заводу (на жаль, не безплатно). Також на території був магазин, різні автомати з напоями, банкомати і ще багато чого, то ж там можна було навіть ночувати - що багато з працівників, як я чув, успішно і робили.

Як не дивно, але робочий час проходив досить швидко, бо роботи було багато і скучати не приходилось. А як вернувся в Україну, то більше тижня не міг позбутися привички подовше затриматися на роботі Innocent, а 8 робочих годин проминали взагалі моментально.

Декілька слів про сам завод. Я здається не згадував, що завод - це відділення Тошиби, для якої, власне ми і займались розробкою програмного забезпечення. По площі завод (постійно вживаю це слово, хоча не впевнений що правильно) виглядав вражаюче - по моїй оцінці декілька квадратних кілометрів. Самі будівлі де здійснюється виробництво продукції - досить невеликі, але їх дуже багато. Виробляють там, як я зрозумів, широкий асортимент деталей до тошибівської продукції, а також вже готову продукцію. Тошиба, виявляється, займається досить широким спектром виробництва, про багато з яких я ніколи я й не чув. Наприклад, я взнав, що Тошиба розробляє портативні ядерні реактори, які ще, правда, на стадії розробки і в масове виробництво поки що не пішли. Продукція Тошиби дуже популярна в Японії - напевно займає друге місце після Соні.

Чув, що японці люблять поспати в обідній час на роботі, хоча цього ні разу і не помітив (хоча це можливо пов'язано з тим, що ми знаходились в будівлі де працювали тільки так само приїжджі, як і ми). А от розім'ятися після (чи перед) обіду японці люблять - на території заводу знаходиться футбольне поле, на якому часто я бачив грали футбол. Крім футболу там грали бейсбол, який є в Японії найпопулярнішим видом спорту, а також якусь дивну гру - щось типу тенісу, тільки на дуже маленькому полі і специфічним м'ячем і ракетками. Знайшли ми на території заводу штучний струмок в якому плавало багато екзотичної (і при тому великої) риби, яка висовувала роти з води і просила щоб погодувати.

відео

Робочі будні минали швидко і одноманітно - готель, сніданок, робота, робота, робота (в проміжках обід і вечеря), таксі додому, магазин, готель. Готель був простим, але дуже зручним - було все що необхідно (крім вай-фаю, але його замінили звичним мережевим кабелем, що виглядав зі стіни). Була в готелі публічна баня, яка більше схожа на сауну. На жаль, навідався до неї я тільки в останній день і зрозумів що багато втратив.

Ще хочеться сказати декілька слів про знання японцями англійської. Десь читав, що це країна з найбільшим відсотком людей з вищою освітою, а також з найбільшим відсотком людей що знають англійську мову (звичайно маються на увазі країни, де англійська не є основною). Проте я був досить розчарованим, бо знання англійської японцями не таке вже й хороше. Якщо ще у великих більшість людей можуть порозумітися англійською, то у Фукайї мало хто міг зліпити декілька англійських слів докупи. Добре що з нами був японець який міг завжди допомогти.

Але незнання японцями англійської виявилось ще не найгіршим. В аеропорту ми обміняли на єни по сотні доларів - цього вистачило на декілька днів і далі ми вирішили піти в банк, щоб поміняти ще грошей. В усьому місті (де проживає понад 100 тисяч населення) виявилось що є тільки три!!! відділення банків. Ну три так три, нам і один підійде, подумали ми і в перед роботою пішли, щоб поміняти гроші. Прийшли ми за декілька хвилин до відкриття банку і не повірили що це банк - ні одної людини тільки приміщення з великою кількістю різних банкоматів. Наші карточки чомусь всі банкомати випльовували назад, тому ми вже, розчаровані, збирались іти геть, коли побачили що одна з стін приміщення піднімається і ми, з радістю, помітили, що за нею знаходиться щось на подобі банку в такому виді як ми його привикли бачити. Коли ми зайшли всередину, то побачили що всі працівники стоять, хто за своїми робочими місцями, хто перед входом, і наступної миті всі вклонилися і щось голосно викрикнули японською. Не знаю чи вони нас так вітали, чи це вони роблять навіть якщо нема клієнтів, але було приємно від наших банкірів ніколи нічого подібного не дочекаєшся Yell. Проте це виявилась єдина приємність, бо як виявилось послуги по обміну грошей в банку немає і, швидше за все, як нам сказали в інших відділення обміняти грошей ми також не зможемо. Про те що пунктів обміну грошей в місті нема (думаю їх нема ніде в Японії) я вже й мовчу, тому прийшлось позичати гроші в колеги-японця. Пізніше нам вдалось обміняти гроші аж в Йогогамі, але про це пізніше.

Наступною незручністю була відсутність великої кількості магазинів чи кіосків як це є в нас. На все місто був один супермаркет, який знаходився досить далеко від готелю і після роботи вже не було часу щоб до нього їхати. На щастя, біля готелю знаходився невеликий магазин, в якому ми й затоварювалися. Більше в околиці я не помітив жодного магазину. Зате на кожному кроці стояли автомати з напоями

 

Автомат

Якщо ви ідете вже дві хвилини, а ще не зустріли ось такого автомата, значить ви не в Японії.

 

Вихідні.

 

На вихідні ми вирішили, в першу чергу, з'їздити в Токіо і подивитися на "справжню" Японію. Крім того я хотів купити фотоапарат, а в Фукайї, як я вже казав, магазинів було дуже мало, а з технікою ми не бачили ні одного. Японець, на нашу просьбу, підшукав тури по Токіо, ми вибрали один цікавий, але на наше розчарування, місць на нього вже не було, як і на інші, тому вирішили самостійно походити по Токіо. Заздалегідь підібрали маршрут - за рекомендацією все ж того японця було вирішено побувати в Імператорському Палаці і Одайбі - морській і розважальній частині Токіо.

В суботу встали зрання, взяли з собою китайця (як людину, що вже декілька разів бувала тут і орієнтується на місцевості) і вирушили в Токіо. Хоча ми роздрукували весь маршрут, карту метро, але без китайця, все одно, не впевнений, що ми б побували всюди де запланували - дуже вже заплутаним це все виявилось, крім того не всюди було написано на англійській. Все ж таки якось добрались до першого нашого запланованого місця - Імператорського Палацу. Зразу скажу нічого особливого в цьому палаці ми не побачили, більше того - ніякого палацу там нема. Відносно велика територія, за високими мурами, навколо якої рови з водою - це і був Імператорський Палац. Чогось я собі уявляв його по іншому. На території палацу багато будиночків, всередині який, в основному, маленькі музеї. Все кругом заасфальтовано - ніякої атмосфери стародавньої Японії. Єдине що сподобалось - це велика кількість різноманітних екзотичних рослин. Навіть не обійшовши всього палацу, розчаровані, ми пішли. Не знаю чим цей палац так приваблює туристів і чому це одна з найцікавіших історичних пам'яток Токіо - нічого особливого я там не побачив. Можливо якщо б був екскурсовод і розказав щось цікаве було б не так скучно. Якщо будете в Токіо і будете вибирати куди піти на екскурсію - Імператорський палац вибирайте в останню чергу.

 

Імператорський палац - вхід

Вхід в Імператорський Палац. Багато туристів, складно навіть повірити що ти в Японії. Заходиш в в очікуванні побачити щось 

надзвичайне, а виходиш розчарованим.

 

Імператорський палац - бамбуковий гай

Єдине що справді варте уваги в Імператорському палаці - це різноманітні екзотичні рослини.

Їх тут дуже багато. Це я на фоні бамбукового гаю, чи можливо гай на моєму фоні.

 

Наступним місцем нашого призначення була Одайба - величезний штучний острів посеред Токійської затоки. Велика частина острова зроблена зі сміття - от би японців до нас, щоб вирішити львівські проблеми зі сміттям. Колись, десь в 90-х роках, японці пропонували безплатно почистити українські ліси від сміття, зі сміття вони планували виробляти шампуні і ще щось на подобі того, але наша влада, звичайно, відмовила, бо хіба можна комусь дозволити заробляти на нашому смітті. Так от, з часом острів перетворився на величезний розважальний центр і став одним з улюблених місць відпочинку для японців. З'єднаний острів з містом великим Веселковим мостом. Ще не добравшись до Одайби вона нам сподобалась, завдяки великому колесу, яке було видно здаля. На ньому ми зробили круг, але трохи пізніше, бо до того заскочили в салон Тойоти. Тойота, як нам розказали пізніше, є найпопулярнішим автомобілем в Японії. І не дивно - тойотівський асортимент дійсно вразив, в Україні представлена тільки невелика частина продукції цього автовиробника.

 

Салон тойоти

Руль з правої сторони - досить незвичне явище. Недавно чув історію, як український даїшник зупинив машину

в котрій їхали громадяни Великобританії і, на превеликий їх подив, перевірив документи в пасажира.

 

Пізніше ми покатались на колесі - вигляд Токіо з висоти 150 метрів просто супер. Відвідали ще декілька виставок - роботів, новітніх технологій. Протягом нашої екскурсії я намагався знайти якийсь магазин з електронікою, але як в Фукайї ні одного так і не побачив. Китаєць розказав, що для цього в Токіо існує спеціальний район, де й продають техніку. Саме туди ми і направилися після Одайби. Паралельно ми намагались знайти місце де можна було б поміняти гроші - результат аналогічний як і в Фукайї, не люблять видно японці доларів. Якщо доведеться вам колись побувати в Японії, то обов'язково міняйте гроші зразу в аеропорту - хоча там курс і є трохи нижчим, але це позбавить подальшої мороки.

 

Колесо

Токіо з вершини колеса розваг. Хоча якщо бути точним то Токіо видніється вдалині, а це тільки його окраїна - Одайба, яка поки що 

перебуває в процесі розбудови.

 

Робот

Я - зліва.

 

Район де подавали техніку виявився чимось на зразок великої кількості супермаркетів де продають електроніку. Навколо шум і гам, кожен голосно рекламує свою продукцію. В першому ж магазині я знайшов фотоапарат, який планував купити (вибрав модель я ще в Україні, але купити не зміг це була нова модель і ще не з'явилася в продажі у нас). Я зрадів, попросив продавця показати його ближче і тут мене чекало розчарування - мова меню в фотоапараті виявилась японською, без можливості її зміни на іншу. Гарантія на фотоапарат також була тільки японська, тому це заставило мене задуматися чи варто його купувати. Але все ж таки ціна (в Україні він вартує понад 450 доларів а там вартість була близько 300) взяла верх над іншими параметрами і я його купив. Недолік японського меню я відчув вже в цей же день, коли приїхавши в готель вирішив стерти деякі зроблені фотографії, але замість того відформатував карточку Cry. Ще ледь було не купив iPad, вартість якого також більше ніж в два рази була нижчою, ніж в Україні. Але, по-перше я на той момент не знав його ціни в Україні, а по-друге в ньому меню було також тільки на японській мові.

В неділю Араї-сан (японець, з яким ми працювали) повіз нас на озеро Аші. Це виявилось не тільки озеро, але ще й вулкан рядом з ним. Багато розказувати про це я не буду, бо нічого надто особливо специфічно японського там не було, колега навіть порівнював з нашими Карпатами. Звичайно природа була дуже красивою, але це краще подивитися на фотографії ніж описувати словами. Річ, що мене вразила коли ми піднялися на найвищу точку, рядом з вулканом, це були ціни, точніше майже відсутність різниці в цінах в звичному магазині і магазині на вершині. Зразу подумалось, що в нас ціни були б, як мінімум в три рази вищі.

 

Аші

Озеро заповідник Аші.

 

Підйомник

Підйомник від озера до вулкану.

 

Чорні яйця

Біля вершини вулкану б'ють гарячі джерела, а в них варять яйця, які набувають

чорного кольору. На смак як звичайні.

 

Вулкан

На вершині. На жаль, через погоду нам не вдалось побачити священну гору Фудзі - символ

Японії, яка знаходиться відносно недалеко.

 

Японська їжа (не читати на пустий шлунок)

 

Напевно, неможливо повністю відчути Японію не спробувавши їхньої традиційної кухні. У Львові я вже бував у японських ресторанах, але, як виявилось, японський ресторан у Львові і японський ресторан в Японії - це дві різні речі, що й не дивно. Вперше, як я вже згадував вище, спробував я їхньої кухні в день приїзду, коли під час знайомства Араї-сан (цікава деталь - приставку сан японці використовують не тільки в іменах людей, а ще й в багатьох інших власних назвах, наприклад Тошибу японець називав Тошиба-сан Smile) повів нас у ресторанчик рядом з готелем. Тут я зіштовхнувся з ще однією проблемою - нею виявилися палички для їжі. Ще перед поїздкою я планував потренуватися їсти за допомогою паличок, але ніяк руки не доходили до того - про це я пожалів під час першого ж прийому їжі. Поки інші їли я пробував освоїти палички. Спочатку це виглядало комічно, а пізніше почало дратувати, бо дуже вже сильно голодним я був. На моє щастя ті палички були дерев'яними, а не пластмасовими (багаторазовими), тому з великими зусиллями мені все ж таки вдалося трохи поїсти, частково використовуючи руки, частково наколюючи на паличку як на вилку, що дуже не подобалося японцю.

Щодо самої їжі то вибір був дуже великим - право вибрати, що замовляти ми надали японцю, бо по малюнку не завжди можна було зорієнтуватися, що за їжа це є, а ієрогліфів ми, звичайно, не розуміли. В основному кухня була морською, навіть невеличка піца була з морськими продуктами. Дуже сподобалась страва, з назвою гіоза - щось типу вареників з м'ясом, але не варені, а жарені. Видно нагадала Україну Smile, і в подальшому ми завжди її замовляли. Про сиру рибу я чув багато, але ніколи не пробував - тут випала нагода. Я й представити не міг, наскільки може смачним бути сирий лосось. Вимоги до свіжості сирої риби дуже високі (підозрюю в момент як ми заходили в ресторан лосось ще плавав), тому можна за якість не хвилюватися (не знаю чи ризикнув я б спробувати сирої риби в Україні). Таке поняття як "суші" я ніде не зустрів - кожна страва там має свою назву і, відповідно, нема потреби все узагальнювати однією назвою.

Столики у всіх ресторанах (японських) виглядали приблизно однаково - столик приблизно на рівні 20-30 сантиметрів від підлоги,під столиком в підлозі зроблено місце для ніг, тому збоку виглядає, що сидиш на землі. Кожен столик знаходиться в окремому приміщенні, щоб не заважати іншим відвідувачам. Офіціантки (бувало і офіціанти) під час розмови встають на коліна, щоб бути приблизно на одному рівні з клієнтом. Чайових, як я вже згадував давати не прийнято, але на якість обслуговування це абсолютно не впливає.

Ще хочеться згадати про спиртні напої. При першому відвідуванні ми замовили саке (якщо хтось не пив, то багато не втратив - щось на кшталт горілки, тільки в два рази слабшої), бо думали що це звично для японців пити цей напиток. Насправді це не так - склалось враження, що саке це японський алкогольний напій для іноземців, а не для самих японців. Японці ж віддають перевагу ПИВУ!!! Ну тут я з ними був солідарний і за час перебування в Японії більше саке не вживав. Що японці п'ють пиво я ніколи не чув і для мене було приємним здивуванням, коли я побачив наскільки широкий асортимент пива виготовляється в Японії.

Заводська кухня була також досить смачною. Були й деякі курйозні ситуації. Згадується як одного разу я замовив нудлз (якось так називається) - суп з довгими і грубими макаронами. Це було десь на початку наших відвідин, тому паличками я ще не надто добре вправлявся і хоча можна було брати вилку і ложку, я все ж таки старався їсти за допомогою паличок, щоб навчитися. Супи в Японії їдять не так як в нас - ложки не використовують, рідке сьорбають з тарілки а густе їдять паличками. Так от, я почав їсти ці макарони паличками, а палички були багато разовими-пластиковими, тому щось втримати в них набагато складніше. Всі вже пообідали і зібралися йти а я ще навіть не з'їв половину свого супу, бо макарони постійно випадали з паличок. Це був єдиний раз коли я не витримав і взяв вилку.

Хоча вся їжа була досить смачною - був один нюанс, майже не було страв з м'яса, тому нам, які привикли під час обіду перехопити щось м'ясного, було час від часу складно наїстися тим що було. Одного разу я взяв великий шматок, який на вигляд був як кусок жареного м'яса. Виявилось, що це капуста - до вечері я ледве дотягнув. Зате різноманітні екзотичні страви, типу креветок чи інших морських страв були дуже смачними, але приходилось інколи брати побільше, щоб до вечері не померти з голоду.

Так як в нас використовуються кетчупи так японці використовують різноманітні соуси. Хоча не так, набагато частіше - японці до кожної страви використовують той чи інший соус. Для кожного типу їжі є свій соус який найбільше пасує до конкретної страви. Рядом зі столами стояли набори з доброго десятка різноманітних соусів. Я почав пробувати різні, але Араї-сан сказав, що це не надто добре і до кожної страви рекомендував соус, який найкраще підходить іменно до неї. Мені не вдалось запам'ятати й половини всіх соусів і для чого вони найкраще смакують, а смакували вони насправді дуже добре.

Ще одним атрибутом столу був чай, який також можна було брати безплатно в необмежених кількостях. Чай знаходився в відповідних автоматах і обов'язково було два види чаю - холодний і гарячий. Крім того чаї були як темними так і зеленими, або як японці називають зелений чай - японський чай. Звичайно смак чаю не порівняти з дешевим чаєм який продається в нас і не в користь нашого чаю. Я не люблю зелений чай, але з задоволенням його пив. В готельному номері кожен день залишали пакетик зеленого чаю і, хоча, це був порошок, який розчинявся - все одно був дуже смачним.

Одного разу тошибівські працівники запросили нас вечором в ресторан, щоб краще познайомитися (хоча важко зрозуміти хто кого запросив, бо рахунок оплачувала наша сторона). Коли взнали, що ідемо японський ресторан, що спеціалізується на курях то зраділи - зможемо нормально поїсти м'яса. Наш ентузіазм розвіявся на першій ж страві. Принесли пиво і щось в мисці до пива - схоже було на кальмарів. Воно мені зразу не дуже сподобалось, краще б дійсно кальмарів дали. Запитав в японця, що ж це я їм - виявилось що це курячі шкірки з приправою. Хоча для мене не має значення, що їсти - якщо воно смакує то я їм, але все одно більше я не розпитував багато про незнайомі блюда. Далі офіціантка приносить нам невелику газову плитку в якій вже горить газ, сире м'ясо (куряче вроді), печінку і гриби з рекомендаціями сильно не прожарювати, бо м'ясо свіженьке і його варто їсти напівсирим. На смак дійсно було непогане. Було багато різних видів сирої риби (як же ж в японському ресторані без риби) також дуже смачної. Ну і було ще багато чого, що мені не вдалось визначити на око і на смак що це є, а розпитувати не мав бажання. В ресторані був великий акваріум де плавало багато різної екзотичної риби, яку напевно по бажанню відвідувача могли приготувати. Плавала там, як нам розказав один з працівників Тошиби, риба фугу, яка є отруйною і щоб приготувати її повар повинен вчитися багато років і мати спеціальну ліцензію. І навіть в цьому випадку в тебе немає гарантії, що ти переживеш цей обід, який до речі коштує близько 1000 доларів. Вважається, що кожен японець повинен хоча б раз в житті спробувати цієї риби (цей японець що розказував - пробував) аби сказати смерті, що він її не боїться. Ми, звичайно, не виявили бажання її пробувати.

Про японську кухню можна ще багато чого розказувати - кожен прийом їжі там особливий. Додам що за час мого перебування в Японії ні разу не виникло ніяких дискомфортів пов'язаних з їжею, а це думаю багато про що свідчить.

 

Додому

 

Всюди добре, але вдома найкраще. Настав час повернення. Багато розказувати не буду, тільки хочеться згадати, що летіти з Японії ми мали ще довшим маршрутом, ніж туди - через Франкфурт і Київ. Несподіванкою виявився літак, який мав доставити нас з Токіо у Франкфурт - це був його перший комерційним рейсом. Літак також був не звичайним - це найбільший пасажирський літак у світі Аербас А380. На цю честь до Токіо прилетів президент Люфтханзи (компанії-перевізника) і навіть прибув один з міністрів Японії. Багато говорили, перерізали стрічку і кожному пасажиру подарували пам'ятні подарунки - гаманець для ключів, пам'ятні значок та марку.

 

Айрбас а380

Аербас А380 - найбільший в світі пасажирський літак, явище незвичне навіть для Японії.

 

Дорога виявилась досить важкою, особливо враховуючи, що в Франкфурті нам треба було чекати на наступний рейс близько 10 годин, а взнаки давалась зміна часових поясів і дуже хотілось спати. Трохи порятувало те, що якраз тривав чемпіонат світу з футболу і якраз тривали матчі, якими ми трохи скоротали наше перебування.

На моє щастя, в Києві митники були зайняті якимось іноземцем і я пройшов без перевірки. А боятися було чого, бо я затарився саке і японським пивом понад норму.

Ось така-то була поїздка.

Тут можна переглянути фотографії з поїздки:

це Токіо.

тут озеро Аші.

в основному також озеро Аші і вулкан, але знято іншою камерою.

Просмотров: 3303